Земельні аукціони не є нововведенням 2007 року. Архіви свідчать, що ці, а також деякі інші речі, властиві сучасному міському самоврядуванню, діяли у Проскурові вже понад 100 років тому.

У моїх руках – великий, трохи пожовклий аркуш цупкого паперу незвичного формату. Такого тепер не випускають: документу майже століття, але, схоже, без шкоди для себе він переживе ще принаймні стільки ж. Надрукований на машинці з старовинною літерою “ять” та хвостиками твердих знаків наприкінці слів, засвідчує факт купівлі земельної ділянки у Проскурові:

Мені, як колишньому службовцеві Хмельницького місцевого самоврядування, надзвичайно цікаво на цьому прикладі дослідити, яким чином на початку 20-го сторіччя регулювалися питання щодо сьогоднішнього страшенного дефіциту – земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво. Виявляється, земельні аукціони у нашому місті не віднайшли у 2006-2007 році. У такий спосіб місцевий самоврядний орган надавав ділянки 100 і більше років тому – з тією лише різницею, що з аукціону земля надавалася і підприємцям, і індивідуальним забудовникам.

У виданій у 1915 році книжці «Проскуров 27 лет тому назад» відомий місцевий нотаріус Костянтин Колоколов писав: «Деятельность свою [городская] управа главным образом проявила в определении городской территории: она составила план города, разделила город на участки, определила цену земли и стала очень осмотрительно продавать ее...». Саме у такому процесі згадані у сімейному документі мешканці Проскурова взяли участь як покупці.

Порядок підготовки землі до продажу у принципі не відрізняється від сучасного: перед тим, як розпочати будівництво індивідуального мікрорайону, виготовляється генеральний план забудови, на якому позначаються майбутні подвір’я. Лише вулицям тоді найменувань наперед не давали, лише номери кварталів. Скільки землі можна було отримати тоді та у яку суму обходилася забудовнику ділянка? Квадратна сажень становить близько 4,5 квадратних метрів – отже, для забудови було запропоновано 23 сотки. За сучасними мірками, коли у межах міста надається не більше десяти соток – чимало.

Втім, у той час у Проскурові почувалися досить просторо і вільно. 68-й квартал, про який йде мова, розташовувався поблизу вокзалу, а це тоді вважалося міською околицею. Межі міста не було потреби узгоджувати з прилеглими сільськими радами, як сьогодні, коли роками місто добивається надання території під нове сміттєзвалище, але досі не може знайти порозуміння. З житловим будівництвом зараз не легше. Хоч і обурюємося ми, в особливості старожили, що забудовується нині кожен вільний клаптик – але біда в тому, що відчутної “прирізки” міської території Генплан, розрахований на наступних 30 років, не передбачає. Отже, місту належить або потіснитися, або ж рости вверх, додаючи житлових поверхів, та униз, у підземні торгові центри і паркінги.

Та повернемося на століття назад. Один рубль за квадратну сажень, хай навіть 1 рубль 20 копійок – чи не фантастика? Але рубль, як пам’ятаємо, коштував набагато вище, аніж сучасний. Дивним, з нинішнього погляду, виглядає інше: у ході аукціону стартова ціна зросла усього на 20 відсотків. Захмарних меж, як сьогодні, ціна землі на торгах не сягала – навіть з урахуванням таємничої “переторжки”, суть якої більшості громадян нині невідома.

Переторжкою ще й досі називають повторний аукціон, на яких встановлюється остаточна ціна товару. У дореволюційний час цей етап був обов’язковим у заведеному порядку земельного аукціону. Про те, як це відбувалося, документи розповідають, наприклад, так. У 1851 році в одному з південних міст ділянку землі у 35 квадратних саженей виставили на торги. Торг почався з 25 рублів і закінчився на 29 рублях. Тоді у ньому взяли участь лише двоє: добродії Н. і Г. На перший погляд здається, що вони досить дешево розіграли між собою земельку. Але у переторжці через кілька днів взяли участь вже четверо. На 30 рублях вибув з гри перший учасник, на 40 рублях 25 копійках наступний, і на 70 рублях сріблом вже знайомий нам Г. виграв торги, піднявши ціну до двох рублів за сажень. Про дату торгів та переторжки міська влада оголошувала публічно, і процес цей відбувався, як нині кажуть, “прозоро”, унеможливлюючи суб’єктивізм.

А сам хід відведення землі відбувався подібно до сучасного порядку. Переможець аукціону у встановлений термін повинен був представити проект забудови, інакше він міг втратити право на землю. Міська Управа (орган, подібний до сучасного виконавчого комітету міської ради), яка організовувала торги, подавала рішення щодо надання ділянки на затвердження Міській Думі – так само, як нині кожне рішення щодо землі приймається голосуванням на сесії міськради. Отже, як зараз, так і у той давній час міською землею розпоряджалися лише виборні представники міської громади. До речі, кумедна подробиця: явка гласних (по сучасному – депутатів) на засідання того разу становила дві третини. Хоча зараз чисельність депутатів зросла з 20 до 63, але середній відсоток їхньої присутності на сесіях є не набагато вищим. Проскурівська традиція, напевно...

Втім, була в тогочасних аукціонах, й певна відмінність від нинішніх. Як писав вищезгаданий Костянтин Колоколов, міська управа почала «осмотрительно продавать ее [землю] и собирать капитал на постройку учебного заведения», тобто аукціони були цільовими, а доходи від продажу землі не були аморфною масою, а з самого початку спрямовувалися на капітальне будівництво соціально важливого об’єкту. Книга спогадів проскурівського нотаріуса наводить на думку, що першим таким об’єктом у Проскурові стало відкрите 1904 року Олексіївське чоловіче реальне училище – саме те, у будівлі якого нині працюють органи Хмельницького самоврядування.

Ігор Западенко,
5 травня 2008 р.
Документ з особистого
архіву автора.